Думки в голос...

Мені прийшла думака в голову...вже пару днів думається - що діти ващє не бажають зробити нам щось на зло чи ще щось...вони просто пізнають цей світ і крім того, їм потрібна мама - або людина, яка буде поряд в цьому пізнанні. Чому діти капризують в певні періоди життя - вони типу розвиваються, доходять до певного розуміння і починають робити те, що раніше не в силах були через брак фіз можливостей і бла-бла...Чому нас харить, що діти себе ведуть не так , як нам того хочеться? Бо ми живем в цих умовах, які створили ми і ті, хто до нас...в штучних умовах, які ми придумали, а не які були створені аля силою думки, коли ми з'явилися тут. В тих умовах не було розеток, дверних пройомів, звірі не нападали (та й зараз на дитинчат не нападають...ну якщо не скажені і бла-бла)...короч канєш можна знайти всьому виправдання...просто ділюсь своїми прийденними думками...короч, це наша проблема, що ми так бачимо своїх дітей: капризними, противними в певні періоди їх життя...бо ми створили цей світ руками, типу зробити хотіли аля комфортніше...скушно нам було...ми шукали відповіді на питання - як все влаштовано і так з'явилась цивілізація...і наслідки цивілізації...ми тепер боїмось, що на малявок, які пізнають світ, може впасти шкаф, що вони впадуть з ліжка, засунуть руку кудась і бла-бла...раніше проблем не було, бо їм не треба було сувати руки кудась...мама була поряд, якщо вдруг що - бо мамі не тре було відволікатись на кухню, хату і бла-бла...короч...дуже багато думок...мож колись усіми поділюсь...блін...і як в це не вірити і вважати ще одною сектою, якщо воно так схоже на правду...

Жить своей жизнью...

Почему нам не все равно? Сегодня прочитала фразу, суть которой в том, что: пытаясь для кого-то быть тем, кем от нас ожидают, чтоб мы были, мы лишаем их возможности узнать нас настоящих. Это ведь гениально, но...согласна с еще одной фразой: это высший пилотаж, всегда оставаться самим собой. Почему? Думаю потому, что с самого детства от нас чего-то ждут: когда мы первый раз улыбнемся, осознанно посмотрим, возьмем игрушку, перевернемся...дальше-больше. Ну да, мы это все научимся скорей всего в любом случае, но...если сначала от нас ожидают скорей всего очевидных вещей, со временем это могут стать вещи, которые не обязательно с нами случаться, но...от нас их ожидают те, кто нас любит и нам приходиться их радовать тем, что исполнять их ожидания. Или нет?

Еще один блог?

Знаете, у меня есть уже блог и я там много чего писала! Но тут такая штука...он постоянно виснет, времени ждать, когда он решит поработать у меня нет - ребенок помогает не зависать подолгу в инете, и по-этому я решилась создать еще один блог. Точнее - меня сюда пригласил свекр, а я долго думала - как же это изменить домику, который уже живет почти год...и пока не решусь переносить весь блог сюда - свой старый, но...мозги кипят, мыслей много...как-то этот блог может стать более живым, чем тот, который я вела до этого. Почему-то мне вот прям сейчас хочется писать все, что пришло в голову. Плохо или хорошо - не знаю...Пока, на всякий оставляю вам ссылку на свой блог - где обо мне уже есть много...и буду по-немного осваивать этот ресурс...а что делать? Писать хочу, но тот меня тормозит...ааа....